Іридодіагностика

Невеликий огляд історії іридодіагностики
За півтори тисячі років до нашої ери фараона Тутанхамона мучили незрозумілі недуги. Він покликав до себе жерця-лікаря, щоб той визначив причину його нездужання. Жрець приніс із собою кілька невеликих посудин, пісочний годинник і металеві пластини, вкриті особливою сріблястою рідиною.
Ел Акс (так звали жерця) ретельно оглянув фараона і розпитав його про хворобу. Потім посадив Тутанхамона, підніс одну з пластин до його ока на відстань 2 см і перевернув пісочний годинник, розрахований на 4 хвилини. Фараон терпляче чекав, не моргаючи. Коли пісок пересипався, Ел Акс прибрав пластину, наніс на неї якусь рідину й знову підніс до ока фараона, цього разу на 30 секунд. Потім він пішов до своєї лабораторії. Досі ніхто не знає, які саме склади він використовував, але після хімічної обробки на пластинах з’явилося кольорове зображення райдужки фараона.
Ці своєрідні фотографії можна побачити й сьогодні – вони зберігаються у Ватикані. Яскраві кольори зображень очей на металі збереглися до наших днів. Таємниця "кольорової фотозйомки" Ел Акса залишилася нерозгаданою. Однак завдяки збереженим зображенням райдужної оболонки Тутанхамона ми знаємо, що правитель Стародавнього Єгипту був дуже хворобливою людиною.
Ел Акс описав діагностику за райдужною оболонкою на двох папірусах завдовжки 50 метрів і завширшки 1,5 метра. Їх знайшли під час розкопок у Гізі, і нині вони зберігаються у Вавилонській бібліотеці. Видатний жрець залишив по собі не лише славу першого іридодіагноста, а й популяризатора очної діагностики. Саме завдяки йому іридодіагностика поширилася з Єгипту до Вавилону, Тибету, Індокитаю та інших регіонів.
Проте це не найдавніша згадка про іридодіагностику. У печерах Малої Азії були знайдені кам'яні плити з вибитими на них зображеннями райдужки ока та позначками, що вказують на її зв’язок із різними органами людського тіла. Вік цих плит оцінюється приблизно в 5 тисяч років.
Сучасне відродження іридодіагностики пов’язане з ім’ям доктора медицини Ігнаца Пекцелі (J. Peczeli, 1826–1907) з передмістя Егервара поблизу Будапешта. Саме він систематизував іридологічні тести й науково обґрунтував метод іридодіагностики.
Як же Пекцелі прийшов до цього методу? Він не знав про давню очну діагностику, але одна легенда розповідає, що все почалося з незвичайного випадку, який стався з 11-річним Ігнацем. Одного разу, гуляючи лісом, хлопчик натрапив на совине гніздо й спробував забрати з нього яйце. Але раптом на нього напала сова й вчепилася в руку. У боротьбі Ігнац зламав їй лапу, і відразу ж на райдужці ока сови, з того боку, де була травма, з’явилася вертикальна чорна смуга.
Ця подія справила на хлопця незабутнє враження. Пізніше, під час навчання у Віденському університеті та особливо під час роботи в хірургічному госпіталі, Пекцелі почав спостерігати за змінами райдужної оболонки в людей із різними захворюваннями. Він помітив, що кожній ділянці тіла або органу відповідає певний сегмент у райдужці ока. У результаті багаторічних досліджень вчений створив першу у світі схему проекційних зон райдужної оболонки, що заклала основи сучасної іридодіагностики.