Кетодієта (або кетогенна дієта) — це режим харчування з різким обмеженням вуглеводів (менше ніж 50 г на добу), помірним споживанням білка та вираженим переважанням жирів. Основний метаболічний ефект досягається за рахунок індукції стану кетозу — фізіологічного зсуву енергетичного обміну, за якого організм у умовах дефіциту вуглеводів перемикається на використання кетонових тіл як основного джерела енергії. Переважання бета-гідроксибутирата та ацетоацетата, що утворюються з жирних кислот, дозволяє забезпечити енергетичні потреби центральної нервової системи, міокарда та скелетної мускулатури, зменшуючи при цьому залежність від глюкози.
На перший погляд, такий метаболічний профіль може бути адаптивно вигідним: знижується секреція інсуліну, зменшується лептинорезистентність, нормалізується ліпідний спектр, знижується маса тіла, зокрема вісцеральне ожиріння. Крім того, кетони чинять помірну протизапальну дію, знижуючи експресію прозапальних цитокінів і регулюючи клітинну реактивність.
Однак таке виражене втручання в метаболізм супроводжується низкою компенсаторних реакцій, які не завжди є фізіологічними. Значне зниження рівня циркулюючого інсуліну може супроводжуватись посиленням глюконеогенезу, переважно за рахунок амінокислот. Це, у свою чергу, призводить до катаболізму м’язової тканини та накопичення токсичних метаболітів білкового обміну, таких як індол, скатол і аміак, що при зниженій детоксикаційній здатності печінки може посилити ендогенну інтоксикацію. Крім того, надмірне використання білків у глюконеогенезі може активувати пуриновий катаболізм із підвищенням рівня сечової кислоти, що створює ризик подагричних ускладнень. Функціональне навантаження також лягає на підшлункову залозу, особливо у випадку поєднання високої жирності раціону та зниженої екскреторної здатності. За таких умов можливий розвиток або загострення латентного панкреатиту. Високий вміст жирів також підвищує навантаження на гепатобіліарну систему, особливо за наявності застійних процесів і зниженого жовчовиділення, що вимагає індивідуальної оцінки стану жовчовивідних шляхів перед початком такої дієти.
Слід враховувати і вплив кетогенної дієти на гормональний профіль. У жінок в умовах дефіциту вуглеводів і загального енергетичного голодування може знижуватися продукція гонадотропінів і стероїдних гормонів, що призводить до порушення менструального циклу, зниження рівня естрогену і прогестерону. У чоловіків можливі коливання рівня тестостерону залежно від нутрієнтного забезпечення та рівня стресу. Кетогенний режим харчування також впливає на вісь гіпоталамус-гіпофіз-наднирники: мобілізація енергетичних резервів за рахунок глюконеогенезу і ліполізу супроводжується підвищенням секреції кортизолу, особливо на ранніх етапах адаптації. При обмежених компенсаторних можливостях це може призводити до виснаження наднирникової регуляції, порушення добових ритмів, тривожних і депресивних розладів.
Щитовидна залоза також чутлива до цього метаболічного зсуву. Зниження рівня вуглеводів і загальний адаптивний енергетичний дефіцит часто супроводжуються зменшенням периферичної конверсії тироксину (Т4) у трийодтиронін (Т3), що в окремих випадках може проявлятися симптомами субклінічного гіпотиреозу. Слід пам’ятати, що тиреоїдна функція тісно пов’язана з рівнем циркулюючої глюкози, а також із рівнем кортизолу, селену і цинку — мікронутрієнтів, дефіцит яких може посилюватися на тлі обмежувальних режимів харчування.
Ефективність і безпечність кетогенної дієти безпосередньо залежать від початкового метаболічного статусу, функціонального резерву печінки, підшлункової залози, ​щитовидна залози та гормонального фону. Відсутність адекватної оцінки цих параметрів перед початком кетогенного харчування може призвести до декомпенсації наявних, раніше субклінічних патологічних процесів. Тому застосування кетогенного раціону слід розглядати як специфічну метаболічну терапію, яка потребує ретельного підбору, моніторингу та супроводу.