Стеатоз печінки, або жирова дистрофія печінки, або неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) – являє собою стан, при якому в гепатоцитах накопичуються надмірні ліпіди, переважно у вигляді тригліцеридів (ТГ). Це може бути спричинено різними факторами, зокрема ожирінням, інсулінорезистентністю, зловживанням алкоголем, порушенням ліпідного обміну та незбалансованим харчуванням. Основним механізмом розвитку стеатозу є порушення рівноваги між надходженням, синтезом, окисненням та виведенням ліпідів у печінці. У нормі печінка відіграє ключову роль у метаболізмі жирних кислот, синтезуючи їх із глюкози (de novo ліпогенез), окиснюючи для отримання енергії або включаючи до складу ліпопротеїнів для транспорту до інших тканин. Однак при надмірному надходженні вільних жирних кислот (ВЖК) або порушенні їх утилізації відбувається накопичення ліпідів у гепатоцитах.
Однією з основних причин стеатозу є інсулінорезистентність, яка розвивається при ожирінні або метаболічному синдромі. Інсулінорезистентність призводить до посилення ліполізу в жировій тканині, що збільшує надходження ВЖК у печінку. Крім того, гіперінсулінемія стимулює de novo ліпогенез, посилюючи синтез жирних кислот із глюкози. Одночасно порушується окиснення ВЖК у мітохондріях через мітохондріальну дисфункцію, спричинену оксидативним стресом або запаленням. У результаті ВЖК накопичуються у вигляді тригліцеридів, які або відкладаються в гепатоцитах, або включаються до складу ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) для секреції в кров. Однак при надлишку ліпідів печінка не справляється з їх утилізацією, що призводить до стеатозу.
Патогенез стеатозу також включає активацію прозапальних та оксидативних процесів. Накопичення ліпідів у печінці сприяє утворенню активних форм кисню (ROS), які пошкоджують мітохондрії та клітинні мембрани. Це підсилює оксидативний стрес і активує прозапальні шляхи, такі як NF-κB та JNK, що призводить до виділення прозапальних цитокінів (TNF-α, IL-6). Запалення й оксидативний стрес не лише посилюють стеатоз, але й сприяють його переходу в більш тяжкі форми, такі як стеатогепатит і фіброз.
Стеатоз печінки має системний вплив на організм, уражаючи різні органи й системи. Передусім він сприяє прогресуванню інсулінорезистентності, створюючи "порочне коло": інсулінорезистентність → стеатоз → посилення інсулінорезистентності. Це призводить до порушення вуглеводного обміну та розвитку цукрового діабету другого типу (ЦД2). Крім того, стеатоз печінки асоціюється з дисліпідемією, що проявляється підвищенням рівня тригліцеридів та зниженням рівня ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) у крові, що підвищує ризик атеросклерозу та серцево-судинних захворювань. Накопичення ліпідів у печінці також порушує її детоксикаційну функцію, що може призвести до підвищення рівня токсичних метаболітів у крові.
Гормональні перебудови, пов’язані зі стеатозом, включають зміни рівня адипокінів — гормонів, які виділяє жирова тканина. При ожирінні та стеатозі знижується рівень адипонектину, який має протизапальну дію та підвищує чутливість тканин до інсуліну. Водночас підвищується рівень лептину, який у нормі регулює апетит та енергетичний обмін, але при ожирінні сприяє розвитку резистентності до його дії. Ці зміни посилюють метаболічні порушення та сприяють прогресуванню стеатозу.